Різна всячина

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Різна всячина » Авторські теми » * Православна Церква України


* Православна Церква України

Сообщений 1 страница 19 из 19

1

В цій темі публікуватимуться матеріали

- з офіційної сторінки ПЦУ в соцмережі Facebook:
https://www.facebook.com/Orthodox.in.Ukraine/

- з офіційної сторінки Митрополита Епіфанія в соцмережі Facebook:
https://www.facebook.com/epifaniy

- з офіційної сторінки Євстратія Зорі в соцмережі Facebook - заступника голови Управління зовнішніх церковних зв’язків ПЦУ :
https://www.facebook.com/yevstr

А також в цій темі розміщуватимуться інші матеріали, які стосуються діяльності ПЦУ в Україні тощо.

0

2

Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 6760477773

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/222067.jpg

Святитель Іоан Золотоустий є одним із видатних мислителів, проповідників та борців за істинну віру Христову. Він відомий християнському світу своїми творіннями. Свята Церква за ревне і жертовне служіння іменує його «Вселенським учителем». Крім того за його красномовство, в V столітті на Халкидонському соборі за ним офіційно закріпили титул – «Золотоустий». Божественна літургія за чином святителя Іоана Золотоустого й дотепер звершується у храмах. А сьогодні, 26 листопада, християни вшановують пам’ять святителя Іоана Золотоустого, архієпископа Константинопольського, та мають нагоду пороздумувати над його вченням і життєвим шляхом.

Святитель народився у 347 році в Антіохії (тодішній столиці Сирії) у християнській сім’ї: батько помер невдовзі після народження сина, а мати святого доклала великих зусиль, аби виховати його освіченим та в дусі християнського благочестя. Іоан навчався красномовству, а згодом займався адвокатською практикою, проте усвідомив, що бажає присвятити своє життя служінню Богу.

Щоби краще пізнати Бога, увесь час святитель щиро молився, а також упокорював своє тіло. Спочатку він шість років провів у пустелі, а згодом жив у печері. Коли святий Іоан Золотоустий повернувся до рідної Антіохії, його рукоположили у диякони, а пізніше – у пресвітери. Серед людей святий Іоан Золотоустий здобув велику пошану як проповідник та церковний оратор. «Ніщо не може бути світлішим та сильнішим істини, так само, як ніщо не може бути слабшим за неправду, – наголошував Вселенський учитель. – Бо неправду легко зловити і спростувати, а істина відкрито пропонує себе усім, хто прагне бачити її красу».

У 398 році в храмі Святої Софії Царгородської святитель Іоан був рукоположений у сан архієпископа на Константинопольську кафедру. Попри народну любов, тодішній владі, заможній частині імперської столиці та невдоволеному духовенству не подобалася діяльність святителя. Адже архієпископ Константинополя закликав жити відповідно до Божих заповідей, допомагати своїм ближнім та вказував їм на ті діяння, що були зроблені всупереч вченню нашого Спасителя Ісуса Христа. За деякий час невдоволені організували проти нього собор, який під надуманим приводом «позбавив» святителя кафедри й сану. «Слава Богові за все!» – такими були останні слова святого Іоана, які він промовив у вигнанні, коли переживав фізичні страждання.

Будучи колись адвокатом, він залишився захисником християнських чеснот. Святитель Іоан докладав усіх зусиль, щоби духовенство ревно звершувало свій пастирський обов’язок та допомагали бідним. У своїх творіннях він заохочує кожного з нас чинити милосердя, дослухатися до Божого Слова та перебувати у любові до ближнього. Приклад Вселенського вчителя надихає кожного з нас до щирої діяльної віри в Господа та незламності духу.

0

3

Джерело - https://www.facebook.com/epifaniy/posts … 2713484280

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/620016.jpg

«Христос біля дверей ваших, відчиніть Йому. Вам належить віддати Йому найкращу кімнату, а Він просить у Вас лише кутка. Розмістіть Його, де хочете… тільки прийміть Його», – цими словами святитель Іоан Золотоустий закликає впустити Господа у своє життя. Адже Бог значно ближче, ніж людина собі уявляє. Різні події нашого життя, зокрема й дуже складні, можуть привести людину до Творця, Який завжди готовий принести мир в наші душі, а також обдарувати Своєю любов’ю. Важливим є те, з якими намірами ми молимося і наскільки відкриваємо наше серце для Всевишнього. Відкриваючи його Господу, ми наповнюємо наше життя добром та правдивим змістом, очищаючи його від маловартісних речей.

Мало лише називати себе християнином – адже бути ним це означає повсякчас діяти згідно з Божими заповідями. Так, на цьому шляху можуть зустрічатися різноманітні випробування, а не впускати гріх у своє життя не є простим завданням. Ми живемо у світі, де любов і ненависть, дружба і ворожнеча, достаток і убогість протистоять одне одному. Проте не варто боятися труднощів. Часом саме вони приводять нас до Господа, адже до Нього люди частіше звертаються у найскрутніші миті життя як до Всемилостивого і Всемогутнього Небесного Отця.

Дорогі у Христі брати і сестри, зараз ми переживаємо непростий час: у нашій країні досі триває неоголошена російсько-українська війна, і щодня багато людей страждають від небезпечної хвороби. Тож страх, зневіра, біль і розпач можуть закрадатися у серця наші й витісняти з них віру і надію. Тому святитель Іоан Золотоустий застерігає нас, щоби ми не лише зовнішньо, а й внутрішньо залишалися з Богом і не забували про Нього. Адже Він ніколи не покидає нас, а навпаки – постійно огортає Своєю безмежною любов'ю, опікою та милосердям.

«Залиш своє і скорися Богу, і цією покірністю Йому озброїшся проти диявола. І лише тоді ця страшна темна сила відступить від нас. Тільки Господь може підняти тих, що впали, і тих, що заблукали, направити, а грішників, які спокусилися, зробити праведниками», – навчає видатний проповідник святитель Іоан Золотоустий, пам’ять якого нині вшановує Церква. Нехай за молитвами святого Іоана Золотоустого Господь укріпить нас у несенні нашого життєвого хреста і подасть все необхідне для нашого спасіння.

0

4

https://www.facebook.com/yevstr/posts/3496618037053122

Автор допису: Євстратій Зоря (архієпископ Чернігівський)

Канонічність проти законництва

Російська реакція на рішення Синоду Церкви Кіпру - цілком прогнозована. Всі, хто не згідні з керівниками РПЦ - «розкольники» або «стали на шлях розколу», «порушники канонів та чистоти Православ‘я», тощо.
Головна методологічна похибка, властива багатьом, хто стикається з позицією «єдиної канонічної Церкви» - це довіра до риторики канонічності. Мовляв, якщо МП та її сателіти у Помісних Церквах постійно апелюють до  канонів - то їх з допомогою канонів можна переконати у хибності, помилковості обраного РПЦ шляху.
Це - глибока і принципова помилка.

Ніякі канони ані окремо, ані весь канонічний устрій та навіть сама еклезіологія із цілою догматикою Праврслав‘я ЖОДНИМ ЧИНОМ не визначають позицію очільників Московської патріархії. Все це для них - лише ДЕКОРАЦІЇ, це МАСКИ, які цинічно використовують відповідно до потреби.

«Ревнителі канонів а-ля Рюс» насправді пройняті тим же духом, що і Синедріон, який у Пилата вимагав розп‘яття для Господа Ісуса Христа: «Ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим» (Ін. 19:7)

Москва та її поплічники зараз апелюють до «соборності» та «всеправославного розгляду». Чому ж ви не пішли на Критський Собор і низку Церков до цього ж спонукали? Може тому, що це був Собор, а не «синедріон по московськи»?
Не утвердження «синодальності-соборності» бажають у Москві, а «синедріональності». Щоби декораціями канонів та зібрань слухняних ієрархів прикривати наперед вирішене беззаконня.

Якщо повнота Православ‘я не бажає перетвориться на розширену версію Московської патріархії, де «мають вигляд побожности, а сили її зреклися» (2 Тим 3:5) - має твердо протистояти її схизматичним закликам і діям.
Так, буде боротьба. Бо тепер все Православ‘я на власному досвіді відчуває те, що українське Православ‘я відчуває протягом понад століття.

Але ця боротьба є тією бурею, що має розігнати злотворне повітря московського «синедріонництва» та фарисейського законництва і повернути Православ‘ю дух істинної соборності та правдивої канонічності.

0

5

Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 5203637262
https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/474744.jpg

Церковне начиння, що використовується за богослужінням, має як практичне, так і символічне значення. Рипіда є одним із традиційних елементів у начинні. Так називають спеціальні металеві диски на довгому руків’ї зі зображенням шестикрилих серафимів. Вони служать у храмі нагадуванням, що Небесні сили перебувають поміж нас.

З грецької мови рипіда перекладається як віяло. Зараз вона використовується під час архієрейської служби. Коли богослужіння очолює ієрарх, двоє дияконів тримають рипіди над Євангелієм під час читання, над Євангелієм та Дарами під час малого і великого входів. Під час дияконської хіротонії рипіду вручають ставленику і він тримає її над Святими Дарами.

Форма в рипіди зазвичай кругла, також трапляються квадратні та зіркоподібні. Першочергово їхнім призначенням було захищати від комах Святі Дари, тому робилися рипіди з легших матеріалів: з дерева та пір’я. Це не завжди було зручно, адже предмет важкий та масивний, тому під час служб почали використовувати покрівці – хустини, якими покривають дискос і чашу. Згодом рипіда набула більш символічного значення. Це богослужбове начиння використовують під час Хресної ходи й Таїнства Євхаристії: віяння рипід, наче віяння ангельських крил, свідчить про присутність Небесних сил.

Тож нехай ваша душа завжди відчуває присутність святих та Господа нашого, відчуває Його любов та турботу, адже Бог та Його помічники Небесні завжди поміж нас: «Отже, пильнуйте, бо не знаєте, у яку годину Господь ваш прийде» (Мф. 24: 42).

0

6

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/989990.jpg

+1

7

Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 4780006971

Після дня пам’яті святого апостола Филипа православні християни розпочинають важливий період у церковному році – Різдвяний (або як він зветься ще у народі – Пилипівський) піст. Триватиме він із 28 листопада до Святвечора 6 січня. Упродовж сорока днів ми посилено дбаємо про наше духовне та тілесне очищення, щиро молимося та звершуємо справи милосердя, щоби зустріти свято Різдва Христового з чистими думками і відкритим серцем, оновленими тим великим даром Любові, що дарував нам Господь. 

Піст – це не просто відмова від певних страв: справжнє очищення пов’язане з молитвою, покаянням та утриманням від пристрастей, пороків. Тілесний піст є тим дієвим засобом, за допомогою якого ми прагнемо вдосконалювати свою душу та звільнятися від полону гріха. З благословіння священника обмеження у їжі можуть послаблюватися для недужих, дітей, вагітних жінок. У період Різдвяного посту традиційно утримуємося від м’яса, молока, сиру, яєць, вершкового масла. У вівторок, четвер, суботу та неділю, а також на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці –  дозволяється споживання риби. Після дня пам'яті святителя Миколая і до передсвята Різдва Христового риба дозволяється тільки в суботу і неділю. Втім, у цей час важливо також уникати численних спокус, наповнюючи серце світлом, любов’ю до ближнього, скромністю та милосердям.

Святий Симеон Солунський порівнював піст із подвигом пророка: «Цей сорокаденний піст схожий на піст Мойсея, який постив 40 днів і ночей та прийняв таблиці Божих Заповідей. Постимо і ми 40 днів і приймемо живе Слово Боже, втілене від Діви і причастимося Його Тіла».

Тож, дорогі брати і сестри, пам’ятаймо про можливість самовдосконалення і духовного оновлення, яку дарує нам Різдвяний піст. І нехай очікування свята Різдва нашого Спасителя стане для кожного з нас осмисленим і корисним для душі.

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/370524.jpg

0

8

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/606169.jpg

0

9

4 грудня -
свято Введення в храм Пресвятої Богородиці,
або "Третя Пречиста"

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/732777.jpg

0

10

Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 6625044453

Радісним і важливим святом у житті – для православних християн – є Введення в храм Пресвятої Діви Марії. У цей день Приснодіва прийняла своє покликання – служити Богу та довірити своє життя Промислу Божому.

Зі Священного Передання нам відомо, що коли святі Іоаким та Анна привели свою вимолену дитину до Дому Господнього – трирічна Діва Марія самотужки піднялася високими сходами до Єрусалимського храму. Це стало свідченням міцності Її духу, доказом, що Вона була обрана Господом, щоби Він через Неї втілився у земному житті. Це був урочистий момент: первосвященник та священнослужителі храму особисто вийшли зустрічати Пречисту Діву Марію. Раділи батьки Приснодіви й усі Небесні сили за майбутню Богоматір.

Пресвяту Діву Марію виховали у храмі чистою плоттю і праведною душею, з вірною любов'ю до Всевишнього. І коли прийшов час, вона мовила ангелові слова, що доводили вірність Її Господу: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1: 38).

Молитовно подякуймо сьогодні Пресвятій Богородиці за Її жертовне служіння та щиру віру в Господа нашого. Адже Її подвиг нагадує нам, що кожному Бог приготував своє покликання, і щоби втілити його в життя, важливо віддано вірити та оберігати свою душу від спокус і гріха. Берімо ж приклад святого і праведного життя у Пресвятої Богородиці, завдяки служінню Якої кожен із нас отримав змогу поєднатися з Богом у Царстві Небесному.

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/852277.jpg

0

11

Джерело - https://www.facebook.com/epifaniy/posts … 6496214235

Автор допису: Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Вітаю усіх вас зі святом Введення у храм Пресвятої Богородиці – подією, яка символізує можливість для всіх вірних увійти до кращого майбутнього з підтримкою та допомогою Божою. Введення трирічної Діви Марії до храму Господнього та в Святеє Святих, куди міг входити тільки первосвященник і лише раз на рік, підкреслює особливе значення Пречистої Діви у справі спасіння людства і кожного з нас.

Сенс сьогоднішнього свята – введення кожної людської душі в радість буття із Господом. Саме тому, як свідчить Передання, Пречиста Діва Марія була введена у храм Божий з честю і славою не тільки людьми, але й ангелами. З великою радістю, умиротворенням й смиренням прийняла Вона своє покликання. В день цього свята усім нам дається образ того, до чого й ми повинні прагнути, йдучи за покликом Божим. 

Всі ми, подібно Діві Марії, піднімаємося духовними сходами життя. День за днем ми наближаємося до тієї важливої, завершальної зустрічі з Богом перед дверима вічності. І тому всі ми знаємо, що шлях до Нього розпочинається з порогу храму Божого. Тож приходьте в свою рідну Церкву, не лякайтеся і не вагайтеся: тут ви віднайдете духовний затишок, спокій і відраду. Приводьте до храму Божого і своїх дітей, нехай вони якраніше пізнають втіху та радість життя з Господом! Нехай за молитвами Пресвятої Богородиці Господь дарує нам щиру віру, нелицемірну любов, щоби всім цим ведені увійшли ми в Царство Небесне, де всі святі перебувають.

#Церква_з_Тобою

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/637445.jpg

0

12

Джерело - https://www.facebook.com/epifaniy/posts … 9609271257

Автор допису: Митрополит Епіфаній

І віра наша, і любов до Бога, і вірність добру та правді через випробування і тягарі, через подолання спокус світу цього – загартовуються, стверджуються і зміцнюються.

Ще з євангельського читання ми чули попередження Спасителя про те, що на Його вірних учеників чекають важкі випробування: «Накладуть на вас руки і гнатимуть вас, видаючи в синагоги і у в’язниці, і поведуть перед царів і правителів за ім’я Моє. [...] І видаватимуть вас і батьки, і брати, і родичі, і друзі, і декого з вас умертвлять; і зненавидять вас усі за ім’я Моє» (Лк. 21: 12, 16-17).

Чому ж Господь допускає для Своїх учеників, для християн, зазнавати страждань, і навіть допускає, щоби гонителі по видимому перемагали їх? Найперше тому, що цей шлях боротьби кожна людина має пройти сама. Це і є той наш особистий хрест, який якщо не візьмемо і не будемо нести, йдучи за Христом – не будемо достойні увійти в Царство Боже.

Як ніхто не міг замість Спасителя світу принести викупну жертву, щоби подолати силу гріха і владу смерті, так і замість нас ніхто не може увірувати, ніхто не може пройти за нас шляхом спасіння – вузьким і тернистим. Так, ми не самотні на цьому шляху! З нами – Сам Господь. Але йти цим шляхом має кожен самостійно, щоби здобути, з допомогою Божою, перемогу над владою зла в самих собі.

Чому ж Господь дає нам такі випробування? Як приклад можемо навести – тренування тіла і фізичні навантаження. Чи приносять вони втому, чи бувають часом важкі та складні? Безперечно, що так. Але коли людина несе цей тягар, то загартовує тіло, через випробування і втому – зміцнюється, набуваючи сил і зберігаючи здоров’я. Так і віра наша, і любов до Бога, і вірність добру та правді через випробування і тягарі, через подолання спокус світу цього – загартовуються, стверджуються і зміцнюються. Тому хоча і важко нам буває на цьому шляху – але іншого немає і не може бути.

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/640505.jpg

Сьогодні, у день пам'яті святої великомучениці Катерини та Меркурія Чернігівського, ми пригадуємо, як вони перемогли у духовній боротьбі – і ми, з Божою допомогою можемо перемогти. Вони подолали всі труднощі та спокуси і навіть саму смерть.

Тож нехай Господь за їхніми молитвами зміцнить нас, примножить нашу віру й духовні сили. Щоби у малому чи великому, перед ближніми чи перед усім світом – ми залишалися вірними Богові нашому.

0

13

Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 3706427078

Автор допису: Православна Церква України

Різдво Христове святкується у світі впродовж багатьох віків. Змінюються покоління, влада, політичні режими, але сенс цієї Події для християнського світу та пов’язані з нею символи живуть до сьогодні. Попри неодноразові намагання переінакшити, поставити під сумнів, знівелювати смисли, підмінити поняття більш споживацьким, абстрактним, комерційним розумінням свята – Різдво Христове жило і житиме у серцях вірних.

У ХХІ столітті Україна нарешті, здавалося б, лишила у минулому антирелігійні, безбожницькі ідеології комунізму, «світлого майбутнього», повернула святкування Різдва Христового, шанування святого Миколая замість вигаданого Діда Мороза… Однак прикро спостерігати, як минуле знову намагається подолати вічне. Історичне осердя Києва вже переживало перед святою Софією і антирелігійні карнавали, і «святкування Червоної Пасхи», й інші прояви «свободи від Бога і віри». Але щонайменше здивування викликає те, чому сьогодні, у незалежній демократичній країні, всупереч традиційному розумінню, очікуванням, змістовному наповненню різдвяних свят, без обговорення з громадськістю та релігійною спільнотою визначається дивна концепція вигляду головної ялинки країни, яка витісняє християнську символіку і замінює її на «казково-абстрактну».

Ми не можемо не звернути на це увагу. Різдвяну зірку традиційно встановлювали на верхівках ялинок як символ Христа, Який народжується, приходить у цей світ. Адже саме Різдвяна зірка осяювала темне небо і сповіщала про народження Сина Божого. А який сенс Різдва має втілювати цьогорічний головний новорічний та різдвяний атрибут країни з капелюхом на верхівці?

Нині триває Різдвяний піст – час осмислення, духовного зростання, оновлення. До величного свята Різдва Христового ще є час, тож ми віримо і сподіваємося, що міська влада перегляне концепцію різдвяного прикрашання головного атрибуту новорічно-різдвяних свят, враховуючи його місце розташування і особливе значення Святої Софії Київської для всіх українців. Різдво Христове, на відміну від казок і їхніх вигаданих персонажів – справжнє. А справжнє завжди перемагає. Слава Ісусу Христу!

#ВідкритаЦерква

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/t88570.jpg

0

14

Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 2576175191

Автор допису: Православна Церква України

Напередодні 13 грудня, що є днем пам’яті святого апостола Андрія Першозваного, можна почути, що дівчата збираються «ворожити на Андрія». Існує повір’я, що «так можна зазирнути у своє майбутнє, дізнатися ім’я судженого та передбачити, чи щасливим буде подружнє життя». Насправді нічого спільного між днем пам’яті святого та ворожінням немає. Ворожіння, як і викликання духів померлих та інші види так званої магії, є гріхом і прямо забороняється у Слові Божому.

Традиція збиратися вечорами та ворожити з’явилися на наших землях ще в дохристиянські часи, задовго до того, як Свята Церква почала відзначати свято Андрія Першозваного. Тоді люди святкували язичницьке свято Калити. Це був день наприкінці року, коли, за віруваннями наших предків, можна було поспілкуватися із надприродними «силами». Під час цих обрядів молодь випікала великий корж «калиту», і в забавах стрибали, щоби вкусити це підвішене печиво. З появою християнства на наших землях у цей день – 13 грудня – почали відзначати день пам’яті святого апостола Андрія Першозваного. Проте за кількасот років не зникли і язичницькі традиції.

Християни вшановують святого Андрія Першозваного як апостола та послідовника Христа, який своє життя присвятив поширенню Слова Божого у світі. Зокрема, він першим приніс християнську віру на прадавні українські землі. За свою вірність Христові апостол зазнав мученицької смерті у грецькому місті Патри, до останньої хвилини свого земного життя проповідуючи про велику жертву Спасителя заради спасіння роду людського. Тож життя і діяння святого апостола не мають нічого спільного з язичницькими традиціями та ритуалами, і пов’язувати ці народні повір’я з днем його пам’яті не варто.

Тому, коли ми говоримо про ворожіння, забобони і прикмети на християнські свята, важливо пам’ятати, що це все маловір’я і прояви впливів лукавого. Спроби дізнатися про своє майбутнє, передбачити певні події − не принесуть душевного спокою та навіть можуть зашкодити, адже це гріх, який людина бере на свою душу. Варто пам’ятати, що явити майбутнє може лише Бог Своїм пророкам та святим. Ми ж як християни маємо з довірою віддавати себе у руки Господа в усьому, що стосується майбутнього, бо лише Йому воно відоме.

Пам’ятаймо, що забобонам не місце в істинній вірі в Бога: «Не звертайтеся до тих, хто викликає мертвих, і до чарівників не ходіть, і не доводь­те себе до опоганення від них. Я Господь, Бог ваш» (Лев. 19: 31).

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/t878273.png

0

15

Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 0564515389

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/923009.jpg

Саме з неопалимою купиною асоціюється стійке, непорушне й те, що не пояснюється земними законами природи. «Неопалимою купиною» поетично називають і нашу Україну, яку віками намагалися знищити, яку грабували, завойовували, переписували історію, відбирали мову, морили людей голодом… Але попри все наша Батьківщина продовжує існувати й розвиватися.

Цей вислів походить зі Старого Завіту, з П'ятикнижжя Мойсеєвого. Там ми можемо прочитати про зустріч Мойсея з Господом. Одного разу він повів отару овець далеко в пустелю і прийшов до гори Божої, Синаю: «І явився йому ангел Господній у полум’ї вогню з середини тернового куща. І побачив він, що терновий кущ горить вогнем, але кущ не згорає» (Вих. 3: 2). Коли Мойсей вирішив підійти ближче і подивитися на це велике чудо, Бог із середини куща промовив до нього: «Мойсею! Мойсею! Він сказав: ось я, [Господи]! І сказав Бог: не підходь сюди; зніми взуття твоє з ніг твоїх, тому що місце, на якому ти стоїш, є земля свята» (Вих. 3: 4 – 5). Господь, звертаючись до Мойсея, сказав, що бачив страждання народу Ізраїля в Єгипті та почув прохання про волю. Відтак Він закликав Мойсея здійснити велику місію: «Отже, піди: Я пошлю тебе до фараона [царя Єгипетського]; і виведи із Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих» (Вих. 3:10).

Отож, неопалимою купиною в Біблії іменується незгораючий кущ, в якому Мойсею явився Бог. У Старому Завіті Бог поставав перед людьми у символічних образах, даючи можливість людині таким чином пізнати Його присутність через різні дії та прояви. І до сьогодні вислів «неопалима купина» символізує стійкість та незнищенність.

У IV столітті римська імператриця – свята рівноапостольна Олена, будучи ревною християнкою, вирішила увіковічнити пам'ять про цю подію. На місці зустрічі Мойсея з Богом вона звеліла побудувати святиню, яка збереглася і до сьогодні. На території монастиря святої Катерини згідно Передання донині росте кущ і там же була написана ікона Богородиці «Неопалима Купина», де Пресвята Діва була зображена в червоному медальйоні серед палаючих тернових гілок. Адже явлення Бога у Старому Завіті прообразує також і народження Богоматір‘ю Спасителя, зачатого від Духа Святого, бо ставши Матір’ю Божою, Вона залишилася Дівою.

Подія зустрічі Мойсея з Богом нагадує, що Господь завжди чує нас і відповідає на наші прохання, навіть у, здавалося б, безвихідних ситуаціях. Тож нехай у наших душах повсякчас живе віра в Бога, і як та неопалима купина, – не обпікає, а зігріває серця любов’ю і запалює в них вогонь надії.

0

16

Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 7594118019

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/489747.jpg

Дорогі брати і сестри, український народе та люди доброї волі усього світу! Владоможці Росії та їхні послідовники!

Численні достовірні повідомлення підтверджують найбільше з часу початку неоголошеної війни Росії проти України в 2014 р. скупчення біля наших кордонів військ РФ. Перша і очевидна мета такого скупчення – залякування Кремлем українського суспільства, тиск на нашу державу і на союзників України у вільному світі з метою досягнення власних інтересів.

Ми не боїмося! – наша відповідь на цей черговий агресивний намір російської влади. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» – не просто речення з Гімну України. Це переконання – одна з ключових рис української політичної нації, виплекана від часів княжої Київської держави, утверджена у визвольних змаганнях козацької доби та ХХ століття. Ми не потребуємо і не прагнемо чужого, український народ бажає жити у мирі та порозумінні з усіма, в першу чергу – з нашими історичними сусідами. Але ми не дозволимо знову накинути на нашу шию імперське ярмо, від якого український народ звільнився три десятиліття тому!

Не раз дотепер від імені помісної Української Православної Церкви ми застерігали владу Російської Федерації і змушені нагадати знову: ваші злочинні наміри відомі Богові, ви не матимете в них успіху, як сказано: «Задумуйте задуми, але вони руйнуються; говоріть слово, але воно не збудеться: бо з нами Бог!» (Іс. 8: 10). Зброя, яку ви беззаконно спрямовуєте проти нас, меч, піднятий вами проти України – обернеться гнівом Божим на ваші голови! Бо сказано: «Всі, хто візьме меч, від меча і загинуть» (Мф. 26: 52).

Тож доки ще не прийшло на вас остаточне покарання за невинно пролиту кров – зупиніться, покайтеся, загладьте свою провину припиненням війни та згодою на справедливий мир.

Застерігаємо також військовослужбовців Росії, усіх офіційних і таємних найманців Кремля – не беріть участь у злочинах ваших начальників. Зверніть увагу на слова Писання: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне» (Гал. 6: 7). А хто сіє вітер, той пожне бурю (див. Ос. 8: 7). Це також стосується й тих, хто в Україні очікує на «прихід Путіна». Доля Юди Іскаріота нехай буде для вас застереженням – не ставайте на шлях зради і прислужництва ворогу.

Звертаємося до всіх наших вірних та до людей доброї волі із закликом продовжити молитву про справедливий мир для України. Щодня ми підносимо в храмах прохання про захист Божий від нашестя чужинців, про допомогу нашим воїнам, які оберігають рідну землю, про визволення поневолених. Дотепер ми бачили не раз милість Господню до українського народу – віримо, що і у нинішніх випробуваннях Бог не залишить нас беззахисними проти агресії ворога.

Ми вдячні всім нашим союзникам, країнам вільного світу, які одноголосно засвідчують підтримку України в цих складних обставинах і закликають владу Росії зупинити ескалацію агресії. Як золото випробовується вогнем і очищується від бруду, так дружба, відданість принципам миру і демократії – засвідчуються готовністю боронити їх. Свобода і мир для України – це мир і безпека для Європи та світу. І це наріжний камінь для кращого майбутнього для самої Росії, коли вона, раніше чи пізніше, усвідомить згубність обраного тепер авторитарного шляху відбудови «імперії зла».
Дорогі брати і сестри!

Молімося в дні випробувань і просімо у Господа за богослужіннями у храмах та у домашній молитві захисту для України. І нехай натхненням для нас будуть слова Псалма 34-го: «Господи! Будь Суддею тих, що змагаються зі мною, і побори тих, що бажають побороти мене. Візьми зброю Твою і щит і стань на поміч мені. Вийми меч і загороди дорогу тим, що переслідують мене. Скажи душі моїй: «Я твоє спасіння». Нехай осоромляться ті, що шукають душу мою. Нехай повернуть назад і покриються безчестям ті, що задумали зло проти мене. Нехай стануть вони як той порох перед вітром, і ангел Господній нехай прожене їх. Нехай дорога їхня буде темна і слизька, і ангел Господній нехай переслідує їх. Бо вони без вини таємно поставили сітки свої на мене, викопали яму для душі моєї. [...] Душа моя буде радіти у Господі, буде втішатися спасінням від Нього. [...] Господи, не мовчи. Господи, не віддаляйся від мене. [...] Нехай постидяться й осоромляться ті, що радіють з мого нещастя. Нехай покриються соромом і ганьбою ті, що вихваляються проти мене. І нехай радуються і веселяться ті, що співчувають правді моїй. І нехай завжди кажуть: «Який величний Господь, що бажає миру рабові Своєму!» (Пс. 34: 1-7,  9, 22, 26-27)

Закликаємо на всіх, хто оберігає мир і бореться проти зла, на Україну і український народ Боже благословення!

Текст Звернення Священного Синоду УКР/РУС: bit.ly/3v2FFgA.

Отредактировано Darya (2021-04-20 17:46:01)

0

17

Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 0296662079

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/173821.jpg

Картинки-привітання з іменинами, днем народження та днем ангела кожен із нас отримував у соціальних мережах. Комусь такий спосіб привітання подобається, а хтось надає перевагу простим особистим словам від душі. Часто наші близькі вітаючи прирівнюють іменини до дня ангела.

Отже, День народження – це світське свято, день, коли людина з’явилася на світ. Ця дата записана у свідоцтві про народження та всіх документах, і саме від неї відраховується вік людини.

Натомість день іменин – це день пам’яті святого-покровителя, внесений до церковного календаря. Він може бути спільним для багатьох людей, хрещених під одним іменем. Також це свято ще називають днем ангела.

Свята Церква називає іменини також днем тезоіменитства (однакового імені), коли вшановуються святий чи свята, ім‘я якого є таким самим, як у святкуючого.

Щодо дня ангела існує й інша традиція, хоча й маловідома. У Хрещенні людина народжується духовно, входячи до іншого, життя у вічності. Під час Таїнства Хрещення священник просить Господа приставити до охрещуваного «ангела світлого», який охоронятиме людину від зла та напастей. Тому день хрещення також називають днем ангела, адже цього дня людина отримує свого ангела-охоронителя, який оберігатиме її протягом  життя та до якого вона звертатиметься у молитві.

Однак переважна більшість ототожнює день ангела з днем іменин.

Підсумовуючи:
* День народження – день, коли людина народилася
* Іменини – день пам’яті святого-покровителя, на честь якого вас назвали
* День ангела – день, коли її охрестили, але не буде образою якщо ви в день іменин привітаєте й з днем ангела.

Варто розрізняти ці свята та завжди знати, що саме ви святкуєте. Адже свідоме ставлення до життя допомагає зростати духовно та зміцнюватися у вірі.

+1

18

https://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/814507.jpg

0

19

Про віру і добрі діла
(слово на свято Миколая Чудотворця, 19.12.2021 року)
Автор відео: Yevstratiy Zoria. Дата публікації відео: 21 грудня 2021 р.
Проповідь архієпископа Євстратія (Зорі) після літургії у Миколаївському храмі
Покровської парафії м. Ніжина (19 грудня 2021 року).

0


Вы здесь » Різна всячина » Авторські теми » * Православна Церква України