Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 6760477773

Святитель Іоан Золотоустий є одним із видатних мислителів, проповідників та борців за істинну віру Христову. Він відомий християнському світу своїми творіннями. Свята Церква за ревне і жертовне служіння іменує його «Вселенським учителем». Крім того за його красномовство, в V столітті на Халкидонському соборі за ним офіційно закріпили титул – «Золотоустий». Божественна літургія за чином святителя Іоана Золотоустого й дотепер звершується у храмах. А сьогодні, 26 листопада, християни вшановують пам’ять святителя Іоана Золотоустого, архієпископа Константинопольського, та мають нагоду пороздумувати над його вченням і життєвим шляхом.

Святитель народився у 347 році в Антіохії (тодішній столиці Сирії) у християнській сім’ї: батько помер невдовзі після народження сина, а мати святого доклала великих зусиль, аби виховати його освіченим та в дусі християнського благочестя. Іоан навчався красномовству, а згодом займався адвокатською практикою, проте усвідомив, що бажає присвятити своє життя служінню Богу.

Щоби краще пізнати Бога, увесь час святитель щиро молився, а також упокорював своє тіло. Спочатку він шість років провів у пустелі, а згодом жив у печері. Коли святий Іоан Золотоустий повернувся до рідної Антіохії, його рукоположили у диякони, а пізніше – у пресвітери. Серед людей святий Іоан Золотоустий здобув велику пошану як проповідник та церковний оратор. «Ніщо не може бути світлішим та сильнішим істини, так само, як ніщо не може бути слабшим за неправду, – наголошував Вселенський учитель. – Бо неправду легко зловити і спростувати, а істина відкрито пропонує себе усім, хто прагне бачити її красу».

У 398 році в храмі Святої Софії Царгородської святитель Іоан був рукоположений у сан архієпископа на Константинопольську кафедру. Попри народну любов, тодішній владі, заможній частині імперської столиці та невдоволеному духовенству не подобалася діяльність святителя. Адже архієпископ Константинополя закликав жити відповідно до Божих заповідей, допомагати своїм ближнім та вказував їм на ті діяння, що були зроблені всупереч вченню нашого Спасителя Ісуса Христа. За деякий час невдоволені організували проти нього собор, який під надуманим приводом «позбавив» святителя кафедри й сану. «Слава Богові за все!» – такими були останні слова святого Іоана, які він промовив у вигнанні, коли переживав фізичні страждання.

Будучи колись адвокатом, він залишився захисником християнських чеснот. Святитель Іоан докладав усіх зусиль, щоби духовенство ревно звершувало свій пастирський обов’язок та допомагали бідним. У своїх творіннях він заохочує кожного з нас чинити милосердя, дослухатися до Божого Слова та перебувати у любові до ближнього. Приклад Вселенського вчителя надихає кожного з нас до щирої діяльної віри в Господа та незламності духу.

https://www.facebook.com/yevstr/posts/3496618037053122

Автор допису: Євстратій Зоря (архієпископ Чернігівський)

Канонічність проти законництва

Російська реакція на рішення Синоду Церкви Кіпру - цілком прогнозована. Всі, хто не згідні з керівниками РПЦ - «розкольники» або «стали на шлях розколу», «порушники канонів та чистоти Православ‘я», тощо.
Головна методологічна похибка, властива багатьом, хто стикається з позицією «єдиної канонічної Церкви» - це довіра до риторики канонічності. Мовляв, якщо МП та її сателіти у Помісних Церквах постійно апелюють до  канонів - то їх з допомогою канонів можна переконати у хибності, помилковості обраного РПЦ шляху.
Це - глибока і принципова помилка.

Ніякі канони ані окремо, ані весь канонічний устрій та навіть сама еклезіологія із цілою догматикою Праврслав‘я ЖОДНИМ ЧИНОМ не визначають позицію очільників Московської патріархії. Все це для них - лише ДЕКОРАЦІЇ, це МАСКИ, які цинічно використовують відповідно до потреби.

«Ревнителі канонів а-ля Рюс» насправді пройняті тим же духом, що і Синедріон, який у Пилата вимагав розп‘яття для Господа Ісуса Христа: «Ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим» (Ін. 19:7)

Москва та її поплічники зараз апелюють до «соборності» та «всеправославного розгляду». Чому ж ви не пішли на Критський Собор і низку Церков до цього ж спонукали? Може тому, що це був Собор, а не «синедріон по московськи»?
Не утвердження «синодальності-соборності» бажають у Москві, а «синедріональності». Щоби декораціями канонів та зібрань слухняних ієрархів прикривати наперед вирішене беззаконня.

Якщо повнота Православ‘я не бажає перетвориться на розширену версію Московської патріархії, де «мають вигляд побожности, а сили її зреклися» (2 Тим 3:5) - має твердо протистояти її схизматичним закликам і діям.
Так, буде боротьба. Бо тепер все Православ‘я на власному досвіді відчуває те, що українське Православ‘я відчуває протягом понад століття.

Але ця боротьба є тією бурею, що має розігнати злотворне повітря московського «синедріонництва» та фарисейського законництва і повернути Православ‘ю дух істинної соборності та правдивої канонічності.

Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 6625044453

Радісним і важливим святом у житті – для православних християн – є Введення в храм Пресвятої Діви Марії. У цей день Приснодіва прийняла своє покликання – служити Богу та довірити своє життя Промислу Божому.

Зі Священного Передання нам відомо, що коли святі Іоаким та Анна привели свою вимолену дитину до Дому Господнього – трирічна Діва Марія самотужки піднялася високими сходами до Єрусалимського храму. Це стало свідченням міцності Її духу, доказом, що Вона була обрана Господом, щоби Він через Неї втілився у земному житті. Це був урочистий момент: первосвященник та священнослужителі храму особисто вийшли зустрічати Пречисту Діву Марію. Раділи батьки Приснодіви й усі Небесні сили за майбутню Богоматір.

Пресвяту Діву Марію виховали у храмі чистою плоттю і праведною душею, з вірною любов'ю до Всевишнього. І коли прийшов час, вона мовила ангелові слова, що доводили вірність Її Господу: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1: 38).

Молитовно подякуймо сьогодні Пресвятій Богородиці за Її жертовне служіння та щиру віру в Господа нашого. Адже Її подвиг нагадує нам, що кожному Бог приготував своє покликання, і щоби втілити його в життя, важливо віддано вірити та оберігати свою душу від спокус і гріха. Берімо ж приклад святого і праведного життя у Пресвятої Богородиці, завдяки служінню Якої кожен із нас отримав змогу поєднатися з Богом у Царстві Небесному.

Джерело - https://www.facebook.com/epifaniy/posts … 9609271257

Автор допису: Митрополит Епіфаній

І віра наша, і любов до Бога, і вірність добру та правді через випробування і тягарі, через подолання спокус світу цього – загартовуються, стверджуються і зміцнюються.

Ще з євангельського читання ми чули попередження Спасителя про те, що на Його вірних учеників чекають важкі випробування: «Накладуть на вас руки і гнатимуть вас, видаючи в синагоги і у в’язниці, і поведуть перед царів і правителів за ім’я Моє. [...] І видаватимуть вас і батьки, і брати, і родичі, і друзі, і декого з вас умертвлять; і зненавидять вас усі за ім’я Моє» (Лк. 21: 12, 16-17).

Чому ж Господь допускає для Своїх учеників, для християн, зазнавати страждань, і навіть допускає, щоби гонителі по видимому перемагали їх? Найперше тому, що цей шлях боротьби кожна людина має пройти сама. Це і є той наш особистий хрест, який якщо не візьмемо і не будемо нести, йдучи за Христом – не будемо достойні увійти в Царство Боже.

Як ніхто не міг замість Спасителя світу принести викупну жертву, щоби подолати силу гріха і владу смерті, так і замість нас ніхто не може увірувати, ніхто не може пройти за нас шляхом спасіння – вузьким і тернистим. Так, ми не самотні на цьому шляху! З нами – Сам Господь. Але йти цим шляхом має кожен самостійно, щоби здобути, з допомогою Божою, перемогу над владою зла в самих собі.

Чому ж Господь дає нам такі випробування? Як приклад можемо навести – тренування тіла і фізичні навантаження. Чи приносять вони втому, чи бувають часом важкі та складні? Безперечно, що так. Але коли людина несе цей тягар, то загартовує тіло, через випробування і втому – зміцнюється, набуваючи сил і зберігаючи здоров’я. Так і віра наша, і любов до Бога, і вірність добру та правді через випробування і тягарі, через подолання спокус світу цього – загартовуються, стверджуються і зміцнюються. Тому хоча і важко нам буває на цьому шляху – але іншого немає і не може бути.

Сьогодні, у день пам'яті святої великомучениці Катерини та Меркурія Чернігівського, ми пригадуємо, як вони перемогли у духовній боротьбі – і ми, з Божою допомогою можемо перемогти. Вони подолали всі труднощі та спокуси і навіть саму смерть.

Тож нехай Господь за їхніми молитвами зміцнить нас, примножить нашу віру й духовні сили. Щоби у малому чи великому, перед ближніми чи перед усім світом – ми залишалися вірними Богові нашому.

Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 2576175191

Автор допису: Православна Церква України

Напередодні 13 грудня, що є днем пам’яті святого апостола Андрія Першозваного, можна почути, що дівчата збираються «ворожити на Андрія». Існує повір’я, що «так можна зазирнути у своє майбутнє, дізнатися ім’я судженого та передбачити, чи щасливим буде подружнє життя». Насправді нічого спільного між днем пам’яті святого та ворожінням немає. Ворожіння, як і викликання духів померлих та інші види так званої магії, є гріхом і прямо забороняється у Слові Божому.

Традиція збиратися вечорами та ворожити з’явилися на наших землях ще в дохристиянські часи, задовго до того, як Свята Церква почала відзначати свято Андрія Першозваного. Тоді люди святкували язичницьке свято Калити. Це був день наприкінці року, коли, за віруваннями наших предків, можна було поспілкуватися із надприродними «силами». Під час цих обрядів молодь випікала великий корж «калиту», і в забавах стрибали, щоби вкусити це підвішене печиво. З появою християнства на наших землях у цей день – 13 грудня – почали відзначати день пам’яті святого апостола Андрія Першозваного. Проте за кількасот років не зникли і язичницькі традиції.

Християни вшановують святого Андрія Першозваного як апостола та послідовника Христа, який своє життя присвятив поширенню Слова Божого у світі. Зокрема, він першим приніс християнську віру на прадавні українські землі. За свою вірність Христові апостол зазнав мученицької смерті у грецькому місті Патри, до останньої хвилини свого земного життя проповідуючи про велику жертву Спасителя заради спасіння роду людського. Тож життя і діяння святого апостола не мають нічого спільного з язичницькими традиціями та ритуалами, і пов’язувати ці народні повір’я з днем його пам’яті не варто.

Тому, коли ми говоримо про ворожіння, забобони і прикмети на християнські свята, важливо пам’ятати, що це все маловір’я і прояви впливів лукавого. Спроби дізнатися про своє майбутнє, передбачити певні події − не принесуть душевного спокою та навіть можуть зашкодити, адже це гріх, який людина бере на свою душу. Варто пам’ятати, що явити майбутнє може лише Бог Своїм пророкам та святим. Ми ж як християни маємо з довірою віддавати себе у руки Господа в усьому, що стосується майбутнього, бо лише Йому воно відоме.

Пам’ятаймо, що забобонам не місце в істинній вірі в Бога: «Не звертайтеся до тих, хто викликає мертвих, і до чарівників не ходіть, і не доводь­те себе до опоганення від них. Я Господь, Бог ваш» (Лев. 19: 31).

Джерело - https://www.facebook.com/Orthodox.in.Uk … 7594118019

Дорогі брати і сестри, український народе та люди доброї волі усього світу! Владоможці Росії та їхні послідовники!

Численні достовірні повідомлення підтверджують найбільше з часу початку неоголошеної війни Росії проти України в 2014 р. скупчення біля наших кордонів військ РФ. Перша і очевидна мета такого скупчення – залякування Кремлем українського суспільства, тиск на нашу державу і на союзників України у вільному світі з метою досягнення власних інтересів.

Ми не боїмося! – наша відповідь на цей черговий агресивний намір російської влади. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» – не просто речення з Гімну України. Це переконання – одна з ключових рис української політичної нації, виплекана від часів княжої Київської держави, утверджена у визвольних змаганнях козацької доби та ХХ століття. Ми не потребуємо і не прагнемо чужого, український народ бажає жити у мирі та порозумінні з усіма, в першу чергу – з нашими історичними сусідами. Але ми не дозволимо знову накинути на нашу шию імперське ярмо, від якого український народ звільнився три десятиліття тому!

Не раз дотепер від імені помісної Української Православної Церкви ми застерігали владу Російської Федерації і змушені нагадати знову: ваші злочинні наміри відомі Богові, ви не матимете в них успіху, як сказано: «Задумуйте задуми, але вони руйнуються; говоріть слово, але воно не збудеться: бо з нами Бог!» (Іс. 8: 10). Зброя, яку ви беззаконно спрямовуєте проти нас, меч, піднятий вами проти України – обернеться гнівом Божим на ваші голови! Бо сказано: «Всі, хто візьме меч, від меча і загинуть» (Мф. 26: 52).

Тож доки ще не прийшло на вас остаточне покарання за невинно пролиту кров – зупиніться, покайтеся, загладьте свою провину припиненням війни та згодою на справедливий мир.

Застерігаємо також військовослужбовців Росії, усіх офіційних і таємних найманців Кремля – не беріть участь у злочинах ваших начальників. Зверніть увагу на слова Писання: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне» (Гал. 6: 7). А хто сіє вітер, той пожне бурю (див. Ос. 8: 7). Це також стосується й тих, хто в Україні очікує на «прихід Путіна». Доля Юди Іскаріота нехай буде для вас застереженням – не ставайте на шлях зради і прислужництва ворогу.

Звертаємося до всіх наших вірних та до людей доброї волі із закликом продовжити молитву про справедливий мир для України. Щодня ми підносимо в храмах прохання про захист Божий від нашестя чужинців, про допомогу нашим воїнам, які оберігають рідну землю, про визволення поневолених. Дотепер ми бачили не раз милість Господню до українського народу – віримо, що і у нинішніх випробуваннях Бог не залишить нас беззахисними проти агресії ворога.

Ми вдячні всім нашим союзникам, країнам вільного світу, які одноголосно засвідчують підтримку України в цих складних обставинах і закликають владу Росії зупинити ескалацію агресії. Як золото випробовується вогнем і очищується від бруду, так дружба, відданість принципам миру і демократії – засвідчуються готовністю боронити їх. Свобода і мир для України – це мир і безпека для Європи та світу. І це наріжний камінь для кращого майбутнього для самої Росії, коли вона, раніше чи пізніше, усвідомить згубність обраного тепер авторитарного шляху відбудови «імперії зла».
Дорогі брати і сестри!

Молімося в дні випробувань і просімо у Господа за богослужіннями у храмах та у домашній молитві захисту для України. І нехай натхненням для нас будуть слова Псалма 34-го: «Господи! Будь Суддею тих, що змагаються зі мною, і побори тих, що бажають побороти мене. Візьми зброю Твою і щит і стань на поміч мені. Вийми меч і загороди дорогу тим, що переслідують мене. Скажи душі моїй: «Я твоє спасіння». Нехай осоромляться ті, що шукають душу мою. Нехай повернуть назад і покриються безчестям ті, що задумали зло проти мене. Нехай стануть вони як той порох перед вітром, і ангел Господній нехай прожене їх. Нехай дорога їхня буде темна і слизька, і ангел Господній нехай переслідує їх. Бо вони без вини таємно поставили сітки свої на мене, викопали яму для душі моєї. [...] Душа моя буде радіти у Господі, буде втішатися спасінням від Нього. [...] Господи, не мовчи. Господи, не віддаляйся від мене. [...] Нехай постидяться й осоромляться ті, що радіють з мого нещастя. Нехай покриються соромом і ганьбою ті, що вихваляються проти мене. І нехай радуються і веселяться ті, що співчувають правді моїй. І нехай завжди кажуть: «Який величний Господь, що бажає миру рабові Своєму!» (Пс. 34: 1-7,  9, 22, 26-27)

Закликаємо на всіх, хто оберігає мир і бореться проти зла, на Україну і український народ Боже благословення!

Текст Звернення Священного Синоду УКР/РУС: bit.ly/3v2FFgA.

Отредактировано Darya (2021-04-20 17:46:01)