На світлині зображено стоячку — спеціальний пристрій, який використовували для сприяння хорошому фізичному розвитку дитини в традиційному українському селі.

Як свідчать результати етнографічних досліджень Леоніли Заглади, проведені нею у 1920-х рр. на матеріалах із села Старосілля (нині затоплене водами Київського водосховища), в українському сільському побуті ХІХ – початку ХХ ст. існувало багато спеціальних приладів, які послідовно використовували на різних етапах розвитку малюків.

Спочатку дитині допомагали навчитися сидіти, використовуючи для цього спеціально сконструйований стільчик — так звану сидячку. Згодом, коли вже дитина вміла самостійно сидіти, використовували стоячку, аби посприяти розвитку м’язів ніг, щоб малюки могли добре стояти на ногах.

Найбільш незвичним був третій прилад — ходячка, який допомагав дитині навчитися ходити. Всі ці прилади були частинами складного, наповненого традиціями та ритуалами, процесу виховання фізично та духовно розвинених дітей, які б могли з раннього віку допомагати батькам по господарству.

Зображена на світлині стоячка зроблена з дерева, має розміри 33х33х33 см і має незвичну історію походження: 1921–1922 рр. співробітник Музею (згодом Кабінету) антропології та етнографії імені Хведора Вовка Антін Онищук проводив стаціонарне етнографічне дослідження села Старосілля тодішнього Остерського повіту Чернігівської губернії.

З цією метою науковець заснував першу стаціонарну науково-дослідну станцію з вивчення народної культури та зібрав значний етнографічний матеріал, зокрема, і згадану нами стоячку. Пізніше, в грудні 1922 р., зібрані матеріали ляжуть в основу Кабінету антропології та етнографії імені Хведора Вовка.

В 1930-х рр. радянська влада звинуватила співробітників Кабінету в “буржуазному націоналізмі” і частину з них було розстріляно, саму установу 1934 р. було розформовано, а більшість зібраних експонатів (зокрема й сидячку) було передано до Центрального історичного музею імені Тараса Шевченка (нині — Національний музей історії України).

Ознайомитися з етнографічними експонатами, які ілюструють повсякденний побут на українських землях ХІХ — початку ХХ ст., можна на другому поверсі Національного музею історії України в залах №13–16 (м. Київ).

Обладунки польського крилатого гусара, XVII століття

Як радянські космонавти американських астронавтів споювали, 1975 р.

Історична подія - стикування на орбіті радянських і американських космічних кораблів Союз та Аполлон. На фото американські астронавти Томас Стаффорд і Дональд Слейтон отримують від радянського екіпажу (Олексій Леонов, Валерій Кубасов) подарунок у вигляді тюбиків з етикетками "Водка". Насправді горілки в тюбиках не було, радянські космонавти влаштували розіграш, прикріпивши до тюбиків з борщем етикетки з пляшки горілки.

Радіо "Сова" - це японський радіоприймач 1960-х років

За тридцять мільйонів років до того, як скати манти почали граціозно ширяти океанічними водами, подібною діяльністю займалась одна нововідкрита акула. 

Робітник кар’єру виявив скам'янілість дивної тварини, яку нині назвали Aquilolamna milarcae, у 2012 році на північному сході Мексики.

Мешкала ця акула  приблизно 93 мільйони років тому.

Найцікавішою її рисою є довгі вигнуті плавці. Вони простягалися  майже на 2 метри від кінчика до кінчика.
Ця істота отримала тривіальну назву акула-орел, адже її плавання у воді, очевидно, нагадувало політ птаха, який осідлав буремні повітряні потоки. 

Aquilolamna milarcae, можливо, використовувала плавці, щоб стабілізувати положення тіла або для плавання у манта-стилі.

Широка округла голова, довгі щелепи та маленькі зуби натякають на те, що тварина, можливо, була шанувальником планктону, який вона відфільтровувала з морської води.

Торпедоподібне тіло і видовжений хвостовий плавець дозволяють припустити, що акула активно переміщалась у воді, хоча і не особливо швидко. Про це стверджує палеонтолог  Ромен Вулло з університету Ренна у Франції та його колеги.

Science, 2021

Водолазний костюм конструкції капітана Петрі з системами захисту від підвищеного тиску. США, 1897 р.

Джерело - https://www.nauka.ua/news/vik-shigirsko … yach-rokiv

Вік Шигірського ідола оцінили в понад дванадцять тисяч років

Група дослідників з Німеччини та Росії встановила, що Шигірський ідол ще страіший, ніж вважалося. Дерев'яну статую, знайдену в болоті Уральських гір, було зроблено близько 12 100 років тому зі 159-річного дерева, уточнюється у дослідженні в журналі Quaternary International.

Що це за скульптура?

Наші знання про побут предків значною мірою обмежені через те, що чимало їхніх речей виготовлялося із матеріалів, що швидко руйнуються, наприклад, шкіри, тканин або дерева. Якщо ми говоримо про минуле в кілька століть, то це не така велика проблема, як коли ми хочемо на основі вивчення речей більше дізнатися про життя людей, які жили тисячоліття тому.

Це одна з причин, чому Шигірський ідол такий цінний. Це статуя, зроблена з цільної дерев'яної колоди понад сторічної модрини у вигляді антропоморфної істоти заввишки щонайменше 2,8 метра; вона прикрашена різьбленим орнаментом, серед якого вісім зображень облич. Найцікавіше, що скульптуру виготовили ще в часи мезоліту. Її знайшли понад сто років тому в Шигірському торф'яному болоті на Уралі, чиє антимікробне середовище забезпечило зберігання статуї до наших днів. У 1990-х роках радіовуглецеве датування вказало, що вік ідола складає близько 9 750 років. Це зробило знахідку найстарішою дерев'яною скульптурою з відомих. Декілька років тому група вчених провела повторне дослідження вдосконаленою технологією. Аналіз показав, що статуя ще старіша: її оцінили орієнтовно в 11 600 років, що вдвічі більше віку єгипетських пірамід та Стоунхенджу. Нове дослідження тієї ж команди науковців з Геттінгенського університету, Інституту археології РАН та Свердловського краєзнавчого музею знову змушує переоцінити вік ідола.

Що нового дізналися про археологічну пам'ятку?

Проаналізувавши дані кількох вуглецевих датувань, науковці дійшли висновку, що дерево, з якого зроблений Шигірський ідол, ще старіше. Його вік складає близько 12 250 років. Якщо взяти до уваги, що сам стовбур модрини, який послугував матеріалом для скульптури, має 159 річних кілець, то виходить, що ідола створили десь 12 100 років тому. У ті часи Євразія все ще переживала перехідний кліматичний стан останнього льодовикового періоду.

Вчені не можуть однозначно сказати, для чого створили та для чого використовувався Шигірський ідол. Однак зрозуміло, що вже тоді люди цінували мистецтво та майстерність. Вони мали відчуття символізму та філософського сприйняття, що, як вважалося раніше, виникло пізніше в Європі, з появою осілих суспільств землеробів. Однак ця знахідка демонструє, що відсутність об'єктів, які вказували б на існування розвиненої культури у древніх європейців, не означає, що їх не було. Древні мешканці лісів Уралу, ймовірно, виготовляли предмети з найпоширенішого там матеріалу — дерева, яке швидко руйнується. На Уралі є ще багато невивчених торф'яних боліт, у яких можуть зберігатися й інші тисячолітні дерев'яні артефакти. Вчені вважають, можна зробити висновок, що мисливці-збирачі теж мали розвинене духовне сприйняття світу, яке проявлялося, зокрема, через мистецтво.

Джерело - https://www.facebook.com/permalink.php? … 2570182393

Підбірка гнізд та яєць пташок (оригінальне фото - Vytautas Jusys)

1. Шпак звичайний.
2. Крижень.
3. Щеврик лучний.
4. Коноплянка.
5. Чечевиця.
6. Пісочник малий.
7. Крячок чорний.
8. Вівсянка очеретяна.
9. Мухоловка строката.
10. Баранець звичайний.
11. Журавель сірий.
12. Берестянка звичайна.
13. Дрізд співочий.
14. Сорокопуд сірий.
15. Мартин звичайний.
16. Соловей східний.
17. Синиця велика
18. Баклан великий.
19. Тинівка лісова.
20. Кропив'янка сіра.
21. Чайка звичайна.
22. Дрізд чорний.
23. Коловодник звичайний.
24. Жайворонок польовий.
25. Кропив'янка чорноголова.