Різна всячина

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Різна всячина » Літературний підфорум » Літературний клуб


Літературний клуб

Сообщений 1 страница 13 из 13

1

У цій темі публікуємо віршовану поезію різноманітних відомих поетів (окрім російських!), а також відеоролики, де читається ця поезія.

Увага!

В цій темі заборонена публікація будь-якої поезії авторства учасників форуму.

Отредактировано Darya (2021-03-21 15:54:42)

+1

2

Vivienne Mort - Полярна ніч (вірш Лесі Українки)

#Українка150

+1

3

Бертольт Брехт "Балада про Ганну Кеш"
Переклад Сергія Жадана

1

В полотняній спідниці й хустці легкій
І з очима як чорні озера
Без грошей і таланту, зате постій
Із волоссям чорним, що падало їй
До п’яток брудних як холера:
Це Ганна Кеш, дитино, була
Яка «джентльменів» пасе
З вітром прийшла і з вітром пішла
Що спеку в савану несе.

2

Не мала одягу не мала взуття
І молитви навіть не знала!
І її мов сіру кішку змило в місто без пуття
Защемило між колод і потягло без вороття
Поміж трупів у чорні канали
З-під пійла драїла склянки
Й не милася сама
Але була, повір мені
Чиста поміж усіма.

3

Якось пізно вночі завалилась в притон
Із очима як чорні озера
Гуляв там Джей Кент із відомих персон
І з нею Джей Кент залишив притон
І пішли разом, холера!
Й коли він чухався мов звір
Й не сплющував повік
Змовкала Ганна Кеш, повір
Й дивилася убік.

4

«З’єднались» між риби і дичини
«В радості й смутку години»
Ні ліжка ні столу не мали вони
Не мали ні риби ні дичини
Ні імені для дитини
Чи падав сніг чи дощ також
Валив потоком злим
Лишалась Ганна Кеш, атож
Із мужиком своїм.

5

Шериф говорив – він породження зла
Й молочарка кривилась йому.
Вона ж на це: шо за діла?
Він мій чоловік. Вільна була
Й лишалась із ним тому.
Коли він брів коли дурів
Ще й бив її, ого!
В ній сумнів лиш один горів –
Чи любить ще його.

6

Даху немає та спить немовля
Й вічні сварки між батьками.
Йшли рік за роком вони звідтіля
Із міста, туди де ліси і поля
І далі в савану стежками.
І так як крізь сніг безсило бредеш
Змагаючися з ним
Так, вперто, повір, ішла Ганна Кеш
За чоловіком своїм.

7

І одяг був застарий у них
Й не було недільних одеж
Не сходити разом на вишневий пиріг
Ні хліба спекти, ні інших утіх
Й губної гармоніки теж.
І знову звичний день настає
І сонце не світить сюди:
Та в Ганни Кеш, дитя моє,
Світилось лице завжди.

8

Він рибу крав, вона крала сіль
Ось так. «Бо життя важке».
Товклася на кухні й чула звідтіль
Як діти читають без жодних зусиль
Біблію. Та й таке.
Пів сотні літ у дощі й вітри
Спали разом вони.
Була це Ганна Кеш, повтори
Боже її борони.

0

4

http://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/548328.jpg

0

5

http://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/t399134.jpg

Василь Стус

Нахиляюсь у тиші над віршем,
ніби мати над немовлям.
Добрий день, мій хороший, вір же,
вір губам моїм і словам.

Вір, що я тебе не помічу,
коли в груди ввійдеш крадькома.
Вір, я злого тобі не зичу
в мене ж зла за душею нема?

Вір же, викоханий в любові,
що заловлений під абажур,
ти в ночах нахопився на повені
карооких юначих зажур.

Хай на очі впаде золотаве
Слово. Ніби зоря, упаде.
З хвилі скинеться і плавниками
в груди вдарить і в горло ввійде.

Слово, слово, достиглий смут мій.
Слово, слово. Вечірній див.
Не заради осмут осудних,
не для буднів. Не для надій.

+2

6

Цудоўнае свята! Віншую❤️

+2

7

http://forumupload.ru/uploads/001a/cb/5f/3/153836.jpg

Ліна Костенко

Ще  вчора  була  я  висока,  як  вежа.
Здається,  ще  трохи  -  дістану  зеніт.
І  раптом,  як  вибух,  -  обвал  і  пожежа.
Розтрощений  камінь  -  уже  не  граніт.

Руйновище  віри,  і  розпач,  і  розпач!
Під  попелом  смутку  похований  шлях.
Зажурені  друзі  сахнулися  врозтіч.
Посіяне  слово  не  сходить  в  полях.

На  те  й  погорільці,  -  будуємо  хатку.
Над  хаткою  небо.  А  знов  голубе.
Найвище  уміння  -  почати  спочатку
життя,  розуміння,  дорогу,  себе.

+1

8

http://forumupload.ru/uploads/001a/ff/60/2/819237.jpg

Василь Стус

Мертвий сон галактик як не здушить нас,
Спати, спати, спати, бо минувся час.
Ніч блукає глупа у глухім степу.
Хто там світ протупав — тупу-тупу-ту.

Чи якась почвара, чи якійсь відьмак,
Чи господню кару насилають так?
Ніби дерта рана репається діл,
Та, од жаху п’яний, стелеться ковил.

Вирви та байраки, скитських баб ряди.
Хто ж то до галактик, був проклав сліди?
Що, як це останній із живих людей,
Кинув край страждання і до неба йде.

В цій-бо коловерті, в царстві сатани,
Ні життя , ні смерті, лиш блаженні сни.
Мертвий сон галактик як не здушить нас,
Спати, спати, спати, бо минувся час.

0

9

Сергій Жадан

І коли тебе запитають: навіщо? –
не матимеш відповіді. А одначе
час писати нові вірші:
від старих віршів уже ніхто не плаче.

Бо старі вірші стали старими,
і ось уже підлітки, немов арештанти,
стоять і чекають на свіжі рими,
щоби дорослішати і страждати.

Бо зі старих віршів лишилась тиша.
І в тиші цій не ступиш і кроку.
І немає поетів, які б мали вірша,
аби пояснити печаль цього року.

І підлітки – нарвані, загадкові,
не можуть домовитися поміж собою.
І як їм назвати цей згусток у мові,
який вони звикли називати любов’ю?

Як їм назвати це затемнення в серці
і відчути це звучання в тиші?
Зірки цьогоріч немилосердні.
Час писати нові вірші.

Бо старі вірші вже не мають сили,
і старі поети вже не мусять вмирати.
Вони забули, про що їх просили.
Кому потрібні їхні поради.

Ритміка, юна сестра милосердя,
приходить без докору і потреби.
Але кому потрібен вірш про безсмертя,
якщо там немає нічого про тебе.

Давай знову римувати предмети.
Давай озвучувати таємниці.
Всім потрібні нові поети,
потрібен хтось, хто говорить дурниці.

Наша глибока віра в звучання.
Наша мова – тиха, звичайна.
Залежність від дихання і піднебіння.
Неповернення. Нетерпіння.

0

10

http://forumupload.ru/uploads/001a/ff/60/2/806652.jpg

Наталка Фурса

Горобців ритуальні танці.
Крильця дряпають сіре скло…
Щось не сталось і вже не станеться,
та не лИшиться, як було.
Мокрі дзьобики. Пил у сонці.
Шибка хоче прозорих злив.
Та кістками скриплять віконниці –
ледве зиму пережили.

Крейда кришиться. Крекчуть стіни.
Знов на ґлузи весна бере
хату сиву, що снить долиною,
де ніколи ніхто не мре,
де не треба вбирати квітами
коси, вицвілі вже на прах, –
бо ж ні мрії, ні заповіти
не повернуть що час украв...

Сни у неї спокійні й мирні,
а молитва – про ласку-дар:
полетіти б хоч раз до вирію –
там же ластівка без гнізда!
…Квітень сонця рудими пальцями
стріху струшує на зело:
що не сталось, уже й не станеться,
та не лишиться, як було.

0

11

Олександр Ірванець

31 БЕРЕЗНЯ

***

Цю історію, певно, знає усяк:
У ранковій весняній імлі
Заїздив молодий патлатий дивак
У Єрусалим на ослі.

А тоді дуже дивна була пора.
Люди також дивні були.
Він творив добро, Він хотів добра,
А Його узяли й розп'яли.

І коли гартувалися гострі цвяхИ,
Щоб зап'ястя Йому пробить,
Він на себе прийняв усі людські гріхи.
А чи варто було це робить?

Відтоді щовесни у нашім житті
Все одна й та сама фігня:
Проводжаєм Його по хреснім путі,
Й воскресає Він третього дня.

Він на кожного з нас позирає анфас,
Ніби каже: “Оце ж бо Мені
Через ницих таких, і нікчемних вас
Продірявлять руки й ступні?

Через вас отаких Я іду на загин?
Через вас отаких - Мене
Загалом незлий здоровило Лонгин
Гострим списом у ребра штрикне?!

Я вас всіх розумію. Ви немудрі й прості.
Та лукава ця простота.
І висіти Мені через вас на хресті?!
Й Мені оцтом змочать вуста?..”

......
Усвідомивши добре малість свою
Перед величчю Божих склепінь,
Я міркую про це, й на маршрутку стою
Академмістечко — Ірпінь.

У маршрутці я сяду побік водія,
І вже на повороті в ліску
В світлі фар зауважу попереду я
Людську постать на віслюку...

https://i.pinimg.com/originals/ac/c5/43/acc543daa3e5e20e2daf263b86f783a5.jpg

0

12

Юр Іздрик

..Ю.Я.Ь

світ постає з гівна і палок
із перебору комбінацій
мене це трохи вже дістало
бо жити – то коштує праці
і геть не просто бути тілом
а в тілі мати грішну душу
і завше пертися до цілі
через «не хочу але мушу»
а ціль – пусте
а ціль – облуда
природа бо мети не знає
і випадкові всі ці люди
і всі зірки за виднокраєм
і я – лише носій генома
його секюріті і транспорт
я відчуваю дику втому
від пережитого намарно
як народився ненавмисно
так і сконаю ненароком
лишилось доспівати пісню
або пройти з десяток кроків
а основне – зійти за обрій
і щезнути в пітьмі космічній
ах як же це насправді добре
що неможливо жити вічно

http://forumupload.ru/uploads/001a/ff/60/2/528831.jpg

0

13

Сергій Жадан

Так легко тремтять небесні перекриття.
Тиша середини року лишається головною.
Якщо ти справді плануєш моє наступне життя,
я би радив тобі порадитися зі мною.

Хотілося б знову бачити, як ліхтарі світять з терас,
висвітлюючи, ніби душі, чужі кімнати.
В наступному житті зведи мене з нею ще раз –
я хочу знову мучитись і помирати.

Я хочу знову відчути, як відігріваються й болять
березневі ріки під крижаною обновою.
Навіть якщо голос її складатиметься з проклять,
хай ці прокляття звучать моєю мовою.

Хотілося б удачу плескати по плечу,
хотілося б, щоби скінчилась тиша тривала.
Я б охоче послухав її іще – оскільки не все почув,
тим більше – встиг забути, з чого вона починала.

Кожен неправильний наголос в її мові живій –
ніби дотик нічного вітру.
Чого боятись? Смерть – дзеркало в душовій:
я бачу її щоранку, тримаючи бритву.

Світиться місяця ліхтарне скло.
Небо над головою відчиняється, твориться.
Все закінчиться, ніби і не було.
Все потім знову повториться.

0

Быстрый ответ

Напишите ваше сообщение и нажмите «Отправить»



Вы здесь » Різна всячина » Літературний підфорум » Літературний клуб